Что за причуды чувства в неглиже
Инок59
-Что делаешь,- я отбираю буквы как кристаллы,
Чтобы создать БОЖЕСТВЕННОЕ СЛОВО,
А им воспеть ЛЮБОВЬ:- но что такого
В тобою созданном хрустальном мираже,
Помилуй это пройдено уже.
-Подумаешь слова, как это мало,
Абстракции петь оды не пристало,
Что за причуды чувства в неглиже.
Твой хрупкий мир осколками стекла,
Рассыпавшись босые ранит души.
Жизнь чувств пред вечностью так призрачно мала,
Имеют вес поступки и дела,
Не место чувствам на земле послушай,
Зачем дарить ЛЮБОВЬ:- НАДЕЖДЫ кружева,
В мороз не греют лучиком тепла.
-Возможно, но в холодной пустоте,
Так зябко сердцу без ЛЮБВИ участия.
Холодное и стылое пристрастие,
Кичась пред зеркалом, нарядилось в счастие,
Но в равнодушие всё не так, не те,
Претит душе моей прет– а - порте,
Флюиды сердца не живут в ненастье.
Пусть слёз поток, пускай живая боль,
Что соткана из сопереживания.
Пускай терзания, неразделённая Любовь,
Страдания, печали:- в этом соль,
И истинная ценность мироздания.
Ведь сердце жаждет в вечности признания,
Как алых парусов ждала Ассоль.
Всё в прах рассыплется:- и грешные тела,
И созданные ими истуканы.
Но как и прежде бередить на сердце раны,
Пребудут чувства, сохранив изъяны,
Убив ЛЮБОВЬЮ метастазы зла.
НАДЕЖДА, ВЕРА вот те два крыла,
Что тьмы и смерти разрушают планы.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
