Олег Козырев,
Москва, Россия
Сценарист кино и телевидения. Христианин, крестился в 1992 году в Московской Церкви Христа. Забочусь о ряде служений в церкви.
Один из создателей Христианского Демократического Клуба. e-mail автора:gagman@mail.ru сайт автора:Здесь встречаются друзья
Прочитано 16695 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Stixotvorenie koroten'koe,no v nem glubokij smysl,kotorym pronikaetsya ne kazhdyj chelovek.Spasibo avtoru
мимо проходящая
2004-03-29 05:05:15
сам не знаешь о чем пишешь. смешно.
Sunny
2004-05-21 17:53:15
О да, жутко трогательно....Куда уж лучше произвести на свет кого-то, а потом бросить на воспитание любимому государству или просто в мусоропровод...А главное, ну чего плохого вам эти дети сделали, чтобы производить их на этот свет.?
Ирина Фридман
2006-04-12 09:29:12
Вот странные люди.... действительно в последнее время в сердцах охладела любовь.
Так большо всё это осознавать.
Изза человеческого эгоизма страдают маленькие беззащитные детки.
Спасибо за стих.
Марина Н.
2006-07-11 03:32:12
Прочитала некоторые отзывы на стихотворение. Создалось впечатление, что некоторые не понимают, что уничтожить ребенка страшнее даже того, что их оставляют на воспитание государству. Господь сотворил каждого ребенка, и мы не имеем права их убивать. А кто делает это - расплата обязательно будет. Хочется, чтобы люди поняли, что это не пустые слова!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
